С. 37
40
Васюта І. Політична історія Західної України… – С. 118–119. Книш З. Начальна команда УВО у Львові // Євген Коновалець та його доба. – Мюнхен,1974. – С. 289.
41
Дело Басараб.
42
П. Мирчук. Нарис…Стр. 31–33
43
Український визвольний рух / Інститут українознавства ім. І.Крип’якевича НАН України, Центр досліджень визвольного руху. – Львів, 2007. – Збірник 11. – 264 с. О. Дарованець. Організаційні початки УВО та формування ії структури (1920–1922)
44
ЦДІА Укр. у Львові. – Ф. 205. – Оп. 1. – Спр. 962. – Арк. 28; Спр. 968. – Арк. 140.
45
Что характерно в этом смысле польское название УВО является, возможно, переводом для служебного пользования и число 1921 рукою переправлено на 1920 г. Однако большинство материалов следствия против УВО основано на воспоминаниях М. Кураха, в которых фигурирует 1921 г.
46
М. Борис. З історії національно-визвольного руху на Долинщині // Нескорена Долинщина. Літопис визвольних змагань. Мартирологи, біографії, спогади, документи, фотографії. – Івано-Франківськ: Нова зоря, 2002. – С. 7–8.
47
ЦДАГО України. – Ф. 263. – Оп. 1. – Спр. 33258. – Арк. 62 зв.
48
Марчуков А. В. Украинское национальное движение в УССР в 1920–1930-е годы. Диссертация на соискание учёной степени кандидата исторических наук. Москва 2003 г.
49
Wysocki R. Organizacja Ukraińskich Nacjonalistów… – S. 42–43.
50
Курах М. Чи Січові стрільці брали участь у Зимовому поході? // Вісті Комбатанта. – 1961. – Ч. 1–2. – С. 29–31.
51
М. Курах. Варшавський акт обвинувачення… – С. 74.
52
ЦДІА України у Львові. – Ф. 205. – Оп. 1. – Спр. 3105. – Арк. 111; Ф. 371. – Оп. 1. – Спр. 52. – Арк. 110, 119, 148, 149.
53
Мартинець В. Українське підпілля. – С. 33; Мірчук П. Нарис історії ОУН. – С. 34.
54
Васюта І. Політична історія Західної України… – С. 135; Ведєнєєв Д. Зародження спеціальних служб… – С. 58; Мірчук П. Нарис історії ОУН. – С. 21.
55
После переезда правительства ЗУНР в Вену, 11 августа 1920 г. Е. Петрушевич назначил Р. Перфецкого уполномоченным Диктатора по связи с Краем. До этого, в мае-августе 1919 г. он исполнял обязанности референта при Правительстве Диктатора ЗУНР для налаживания и поддержания отношений с Краем.
56
Западно-украинская народная республика 1918–1923. Правительство. Личности. Львов. 2009. – Стр. 239
57
Мирчук П. Нарис Історії ОУН. 1920–1939 роки. Видання третє, доповнене. – Київ: Українська видавнича спілка, 2007. – С. 33.
58
З. Кныш. http://avancar.ucoz.ua/index/nacionalistichna_literatura/0–23
59
З. Кныш. http://avancar.ucoz.ua/index/nacionalistichna_literatura/0–23
60
Срібняк І. Обеззброєна, але нескорена. Інтернована Армія УНР у таборах Польщі і Румунії (1921–1924 рр.). – Київ—Філадельфія, 1997. – С. 82–87.
61
Архів ОУН в Києві. – Листи Є. Коновальця. 1919–1922, 1937 рр. – Лист Є. Коновальця до А. Мельника від 21 вересня 1921 р. – Арк. 242.
62
ЦДАВО України. – Ф. 4465. – Оп. 1. – Спр. 28. – Арк. 1.
63
Кентій А. В. Збройний чин українських націоналістів. 1920–1956. Історико-архівні нариси. – Т. 1. Від Української Військової Організації до Українських Націоналістів. 1920–1942. – К., 2005. – С. 34.
64
ЦДАГО України. – Ф. 263. – Оп. 1. – Спр. 33258. – Арк. 62 зв.
65
Васькович Г. Євген Коновалець і Євген Петрушевич… – С. 309; Мартинець В. Українське підпілля від УВО до ОУН… – С. 34–35.
66
Мартинець В. Українське підпілля від УВО до ОУН… – С. 35.
67
Навроцький О. Українська Військова організація… – С. 8.
68
Мартинець В. Українське підпілля від УВО до ОУН… – С. 35.
69
Архів ОУН в Києві. – Листи Є. Коновальця. 1919–1922, 1937 рр. – Лист Є. Коновальця до А. Мельника від 21 вересня 1921 р. – Арк. 12.
70
З. Кныш. ПІДҐРУНТЯ УВО. http://avancar.ucoz.ua/index/nacionalistichna_literatura/0–23
71
Архів ОУН в Києві. – Листи Є. Коновальця. 1919–1922, 1937 рр. – Лист І. Андруха до Є. Коновальця від 23 серпня 1920 р. – Арк. 64).
72
З. Кныш. ПІДҐРУНТЯ УВО. http://avancar.ucoz.ua/index/nacionalistichna_literatura/0–23
73
Западно-украинская народная республика 1918–1923. Правительство. Личности. Львов. 2009. – Стр. 239.
74
ЦДАГО України, ф. 269. Документи президіальної канцелярії ЗУНР і Е. Петрушевича. Кентій А. В. Збройний чин українських націоналістів. 1920–1956.
75
Национализм – это идеология, которая стремится к целостности нации к её единству на основе исторических, культурных, социальных ценностей и религиозных святынь; отстаивания её интересов в структурах государства.
«Национализм складывается из двух проявлений – национального чувства и национального самосознания. Национальное чувство есть прирождённая принадлежность физической и душевной организации. Оно инстинктивно. Оно обязательно. Национальное чувство прирождённо нам так же, как и все другие чувствования: любовь к родителям, любви к детям, голода, жажды.
Национальное самосознание есть акт мышления, в силу которого данная личность признаёт себя частью целого, идёт под его защиту и несёт себя само на защиту своего родного целого, своей нации» (Проф П. И. Ковалевский. Психология Русской нации. СПб., 1914 г.).
«Национализм во мне столь естественный, что никогда никаким интернационалистам меня из него не выбить» Д. Менделеев. «К познанию России» 1906 г.
76
З. Кныш. ПІДҐРУНТЯ УВО http://avancar.ucoz.ua/index/nacionalistichna_literatura/0–2
77
Официальный поводом для пребывания украинской политической эмиграции в Германии был достаточно значительный долг Германии (около 475 млн. марок) перед Украинской республикой времён гетмана Павла Скоропадского. Он состоял из стоимости вывезенных за время его правления: урожая зерновых и полезных ископаемых, а также украинских государственных депозитов в германских банках. Гаврилів І.О. – ДД, с. 200,
